6 серпня 2024 року українська армія розпочала операцію із визволення Курщини від московських окупантів. Землі Курщини, споконвіку належали Києву. Слов'янське населення цього регіону не мало нічого спільного із мокшанами та мерянами.
Між 880-ми та другою половиною Х століття у басейні річки Сейм сіверяни вибудували широку мережу укріплень та городищ, утворивши щось подібне до власної держави.
Десь тоді й було засновано місто Курськ. Точна дата заснування міста не відома, але от перша згадка у письмових джерелах датується 1032 року* в «Житії Феодосія Печерського». На той час було відомо про експансію Русі на ці території.
Імовірно, перші спроби приєднання Курщини до Русі відбулися ще 985 року — після походу Володимира Великого на Волзьку Булгарію. Остаточно цей процес завершив його син Ярослав Мудрий, включивши ці землі до Переяславського князівства.
1095 року в Лаврентіївському літописі повідомляється, що на території сучасного Курська місцевий князь Ізяслав Полоцький (син Володимира Великого) звів тут потужну фортецю. У першій половині ХІІ століття Курщина стає окремим князівством, відокремившись від Новгород-Сіверського.
Курщина неодноразово згадується у «Слові о полку Ігоревім». Зокрема, там описаний невдалий похід Всеволода Курського проти половців 1185 року.
Курськ та прилеглі землі були доволі важливими для Русі в розрізі фортифікаційних укріплень. Спершу вони боронили руські землі від половецьких набігів, згодом — від навали Золотої Орди.
Щоправда, з останніми впоратися не вдалося — у період 1239-1241 років як Курськ, так і приналежні до нього поселення були значно поруйновані монголами. Тимчасово край став занепадати.
Втім вже 1360 року ці землі входять до складу Великого князівства Литовського, в складі яких перебували понад 140 років. Міста та укріплення відбудовували, землі намагались освоїти. Період розквіту тривав до 1503 року, коли сюди вперше ступила нога кацапського загарбника.
За часів московської окупації Курщина перетворилася на певну периферію й відігравала дві основні функції:
- була певним буфером та оборонним прикордонним регіоном між московією та Річчю Посполитою й причорноморських степів з їх кочовими та войовничими жителями;
- була місцем заслання неугодних московитській владі громадян — «кромешників, бунтівників, бунтарів» (з указу Івана Ґрозного від 1582 року).
Проте дуже скоро на ці землі повертаються господарі, нащадки русів. Згадки про перших українських козаків на цих землях датуються серединою XVI століття. Вже 1588 року англійський купець Джайлс Флетчер зазначав, що прикордонні укріплення московії на Курщині в більшості охоронялися українцями — з близько 4 300 піхотинців орієнтовно 4 тисячі були саме українцями.
У 1630-х роках на Курщині почався процес відтоку населення. Народне невдоволення наростало й 1638-го року переросло в повстання на чолі з козацьким отаманом Яковом Острянином.
У результаті московія змушена була послабити свій тиск на регіон, дозволила тут певне вільнодумство та безперешкодне заселення Курщини українськими селянами, яких тимчасово звільняли від феодальних повинностей.
На Курщину в ці часи прийшла нова епоху розквіту. Активно розвивалася церква, промисловість та сільське господарство. Працьовите українське населення заснувало тут ливарний двір, заснували соляний та квасний промисли. Вигідне географічне місце розташування спричинилося до того, що Курськ став доволі потужним торговим центром. Тут проходили дороги до Києва, у Крим.
Не оминули Курщину й такі потужні історичні події, як повстання Богдана Хмельницького, в якому місцеві козаки активно брали участь. Значний внесок в історію краю зробив й інший видатний український гетьман — Іван Мазепа.
Саме землі Курщини грамотою Петра Першого від 1703 року відійшли у володіння українського гетьмана. Тут він залишив значний слід, заснував низку поселень (зокрема, Іванівку, Степанівку, Мазепівку), будував свої палаци. Один з них зберігся донині й у самому Курську.
Ці землі все більше і більше наверталися до свого коріння, навіть увійшли до складу Київської губернії. Втім Мазепа, швидко потрапив в опалу, тож і приналежні йому землі було знову відібрано. Вже за Єкатерини Другої в селян та козаків Курщини відібрали усі їх права, за її наказом було скасовано слободи. 1796 року було засновано Курську губернію.
У Новий час Курщина увійшла з українським духом. Зазначимо, що 1914-1915 року в Курську жив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Йому навіть дозволяли провадити богослужіння. Втім, не тривалий час. Через популярність серед місцевого населення митрополита ізолювали, посадивши під домашній арешт.
Дані перепису 1897 року по Курській губернії (це усе населення, якщо взяти окремо сільське, яке менш русифікувалося, то буде іще більше). Як бачимо, у трьох повітах україномовних жило більше, ніж московитомовних, а у Суджацькому – майже порівну.
З розвалом імперії та початком московитської агресії проти УНР Курщина стала на певний час під українські стяги. На жаль змагання за українську приналежність для краю закінчилися поразкою. 26 листопада 1917 року місцеві колаборанти проголосили тут совецьку владу, а 19 листопада 1919 року бунтівний Курськ остаточно захопила Красная армія.
Навіть вже в складі Совецького Союзу приналежність Курщини росії піддавалася сумнівам. Зокрема, спочатку було ухвалено рішення про розділення краю надвоє — південно-західні території мали відійти до України (з переважним українським населенням). Але дуже швидко це рішення скасували — 1925 року московитські більшовики відібрали практично всі території під свою власність.
Навіть червоний комісар Микола Скрипник наполягав на тому, що суміжні з Українською республікою землі (не тільки Курщини) мають повернутися до її складу, але совецька влада у москві відкинула і його обґрунтування. Між тим такі райони, як Гайворонський, що на межі з сучасною Україною, за переписом 1926 року були в абсолютній більшості українськими.
З приходом на наші землі червоного терору та окупаційної влади, від якої Україна звільнилася лише 1991 року, Курщина планомірно русифікувалася, її історія була піддана численим правкам, переписуванням, в результаті чого сучасні московитські «історики» наполягають на «історичній приналежності» вже області до етнічних територій росії. Втім варто лишень послухати, як говорять місцеві жителі, і все стає на свої місця — жодна русифікація не змогла викорінити колоритного слобожанського суржику.
Тож… Курщина, ласкаво просимо додому, до України!
*Перша згадка про Москву датується 1147 роком.
Я завжди вірив, що важливо підтримувати наші регіони, тому, коли думав, як інвестувати, зрозумів, що варто купити комерцію в Ужгороді. Це місто не тільки має чудову архітектуру, а й динамічний ринок. Інвестуючи в комерційну нерухомість тут, ми підтримуємо розвиток місцевої економіки та створюємо нові можливості для людей. Суджа та інші куточки України заслуговують на увагу і розвиток. Пам’ятаймо про свої корені і будуємо майбутнє разом!