Військовослужбовець 105 батальйону територіальної оборони міста Волноваха Донецької області “Монах” розповідає про те , як змінилась його роль на війні порівняно з 2014-им роком.
“Монах” родом із Луцька і з 2014го року на Сході захищає нашу країну. Служив у батальйоні Генерала Кульчицького національної гвардії України. До 2016 року встиг побувати не на одній гарячій точці: Гора Карачун, Дебальцеве. Був капеланом, підтримував і підбадьорював хлопців, потім займався тим, що вивозив загиблих з поля бою.
Після двох років служби звільнився і став викладачем на військовій кафедрі у богословській академії де сам навчався. В 2017 році владика відправив Монаха у Волноваху, адже там розпочали спільний проект міста Луцька та Волновахи по будівництву храму на честь загиблих бійців 14 бригади.
З того часу по 24 лютого цього року, Монах був священником храму, про події в день , коли розпочалось повномасштабне вторгнення рсійських військ на територію України розповідає так:
"Все відбувалось досить швидко, я зразу прийшов у батальйон, запитав, чи є в них посада капелана, сказали, що нема, є солдат, ну і я записався солдатом, все одно Волноваху покидати не збираюсь. Я і парафіянам своїм казав, що з Волновахи втікати не буду. Як тільки записався в територіальну оборону, то кинув клич , щоб інші теж ставали в ряди і захищали Волноваху. Багато відгукнулося.
Мій побратим “Тренер” , який загинув , то приєднався до ТрО після того, як побачив мою статтю на фб”.
Про перші дні війни і процесу оборони міста каже так: “Події розвивалися дуже швидко, чергування роздача зброї, нічні патрюлювання, бо поліція втекла, були тільки ми і деякі підрозділи ЗСУ, коли все інтенсивніше почав відбуватись наступ, допомагали евакуйовувати людей, і вже тоді почав формуватись підрозділ, в якому тепер Монах є командиром.
Евакуацією займались кожного дня, бо місцева влада не брала ніякої участі. Зокрема мер міста Лубінець не сприяв евакуації ніяк. У них було багато транспорту, могли допомготи, але цього не робили, тому на власних авто людей вивозили , місцеві самі давали буси. Ми постійно під осбрілами були і робили свою справу, коли місцева влада ніяк не допомогли. Ми евакуйовували людей зі Старомлинівки, з Вугледару, з Волновахи , про нас мовчать, бо це не вигідно Лубінцю, бо якшо все вспливе їм буде незручно...
Евакуація відбувалася під обстрілами, бо росіяни навмисне били по точках евакуації , деякі місцеві колаборанти здавали і москалі били”.
Монах розповідає , що дуже багато чоловіків намагалось першими виїхати з міста , то своє ставлення до них описує так:
“Мені огидно дивитись на таких , бо якби всі ці люди взяли в руки зброю , то москаль би не пройшов. Дуже прикро на це дивитися, бо по невідомих причинах не дуже хотіли захищати”.
Про цивільне населення однозначно говорити не може , бо каже , що були і ті хто допомагав у всьому , але на жаль , є і ті хто співпрацював із росіянами . Згадує одну історію про 14-ти літнього хлопчину , який спочатку допомагав , а потім ,як росіяни зайшли , то співпрацював з ними . “Я думаю , що причиною цього є, насамперед пропаганда і те , що люди не вірили в ЗСУ і хотіли себе таким чином врятувати .
Налаштованість населення дуже важлива , бо важко дивитись на людей , яких евакуювали , а вони почали повертатись . Злість , агресія і біль , бо дуже багато поранених військових ми не змогли евакуювати , по причині того , що не вистачало часу і в пріоритеті було цивільне населення. І знаю таку історію , що орки , зайшовши у Волноваху наших бійців затягнули у храм і спалили . А місцеві колаборанти допомогли оркам в цьому”
Перемога , на думку Монаха , буде тоді , коли всі окуповані території будуть відбити , а якщо будуть люди,які досі хотітимуть в росію , то треба внести закон “про негромадянина України”, позбавити таких людей будь-яких прав, позабирати майно, і передати це майно людям які захищали ті території , забрати право на голосування, ,право займати керівні , державні посади , права на приватну власність , просто якшо їм щось не подобається , то хай їдуть в іншу країну жити. Також продовжуючи думку про тих людей ,які досі не перстали мислити в сторону “ руського міра” Монах каже так :
“Дуже дивно чути , особливо від військових , такі тези , що “ я разгаваріваю на рускам, я ваюю , мнє насрать , єслі у вас какієта праблєми прайдітє пагаварітє “ , якшо ти українець , патріот - вчися української мови .і без какая разніца “
На запитання що перше мріє зробити перемоги каже так :
“ Я казав ще зразу , я священник , мені не можна вбивати , але якщо на моїх руках буде кров - я стану мером Волновахи, тому що до цього не було людини , яка дійсно дбала про місто . Ті мери які були вони не думали про місто, вони думали про свої кишені , а місто треба відновлювати , кошти щоб відновити місто найдуться. Бо я ще досі дивуюсь чому деяких осіб ще досі не зняли з керівних посад...
Українцям бажаю : найперше , ніколи не опускати руки , вірити в хлопців ,які тримають рубежі, допомагати їм , і розуміти їх. Навіть терпіти , бо хлопцям важко зараз, тому потрібно розуміти і психологічно допомагати . А коли хлопці приїжджають в тил , то їм нагадувати, що вони бійці. Бо можуть приїжджати соплі пускати, а треба їм казати “ Ти баєц? Ну то будь бійцем, бо ти зара як баба. В мене теж є сльози, але треба бути бійцем, сильним. Не підтримувати алкоголь , наркотики , а якщо хочете зробити приємно військовому завезіть його в карпати чи на риболовлю . І дружинам памятати: їхні чоловіки не на курорті , а на війні , не треба виносити мозок , а підтримувати , бо якщо чоловік часто не дзвонить - він працює .
Comments